Гості (сміючись): Люди ото гомонять, що Кармелюк, як птиця літає, то воно собі теє і взяло в голову.
— Великі кажуть, то що вже малому.
Кармелюк. А біжи-но, батьків сину, до мене.
Мати. Біжи, сину, до дяді, дай чолом.
(Хлопчик підходить соромливо, дає чолом).
Кармелюк (гладить його по голівці, дає далі гостинця — гроші). Ну, то не забудеш тепер, як виростеш, того Кармелюка, що по світу крилами літав? (Гладить його по головці).
Мати. Ти-б же, лобуряко, подякувало дядю за гостинця.
(Хлопчик цілує руку. Кармелюк — його в голову. Хлопчик радісно підбігає до матері).
Кармелюк (зітхає, задумався, (нерозбірливий текст) голову, закривши очі).
Гості (осмутніли. Переждавши трохи): Не журіться, отамане, добрі люди не оставлять і ваших діток без долі.
Жінка (рішуче). Ось годі, куме, не журіться, журбою не поможете. Хай вже краще наші вороги плачуть.
Чоловік. Не давайтесь, отамане, смутку.
Кармелюк (підводить голову, співає): „Маю жінку, маю діти, та я-ж їх не бачу“. Пробачте, кохані мої гості, що я засмутив вас в цей веселий час. (Частує людей). Ой, гості мої милі, гості дорогії! Спасибі вам, що не цураєтесь розбійника. З вами я й заплачу, з вами я й звеселюся. Правду вам
