Ганна. Дивіться — який? Я думала, що він тільки ковзаться вміє, а він як вичитав? І, єй-бо, мало не заплакала. (Підходить ближче). Ану, ще котрий?
Варка. Ходім, мамо! (Сіпає за рукав).
Ганна Зараз, дочко, зараз…
Школярі. Тепер я! я! я! Нехай ось Явдоха!
Ганна. Ану, Явдошко, ану, голубко. Ти-ж така у нас…
Явдоха (виходить на середину, декламує):
Підчас деклямації увага напружується. Жінки підходять ближче. Михайло встає з місця. Коли декламація скінчилась, всі стоять задумані.
Ганна (зітхнувши). Ох, та панщина, панщина! Я була ще тоді мала, але мати моя покійна добре її зазнала. Було, вже де та й панщина ділася, а вона зо сну кричить та плаче. Все їй снилося, що б'ють різками. (До дітей). Та й хто це вас, діточки, понаучував цього?
Андрій. Що — гарно? Е, у нас іще й не так уміють! (До школярів). Знаєте що? А давайте поставимо „Лілею“! Інсценіровку!
Михайло. А це-ж що буде?
Андрій. Побачите. Ну, давайте?
Школярі. Давайте! Давайте! Андрій! Санько! Ївга! На сцену! (До Надії). У вас немає часом червоної хустки?
Надія осміхаючись дістає їм червону хустку. Всі школярі беруть ту чи иншу участь у постановці. Одягають, у що знайдеться в хаті, гримірують угіллями, крейдою.
Ганна. Ну, дочко, мабуть таки ходімо.
Варка. Заждіть, мамо, ще оце побачимо…
Ганна. Коли-ж там наш старий…
