мого себе, знаю-ж, що вже пізно, що нічого цікавого немає на вулиці і не буде, знаю, що завтра треба буде рано встати, а розумієш — не хочеться іти спать, як на якесь злочинство. Здається, що як тільки заснеш, то тут серед ночи зчиниться якесь диво або чудо… То як-же його проспать… Щоб без мене та освятилась вода… Ні, я свого не впущу. (Максим ходить похмурий. Кость свистить). Тьфу, аж занудило, так курить хочеться!.. (Після павзи стиха співає Тихонову пісню):
А я лежу та й думаю,
Що погану жінку маю.
(Раптом схоплюється). Еврика! (Біжить у комору світить там сірником, нишпорить по мостині, далі виходить, демонстративно закурює недокурка). Я його, голубчика, ще вчора наглядів у тебе під ліжком.
Максим. Фе! Він-же брудний, кинь!
Кость. Нічого. (Сміється). Аби душа чиста.
Максим (рішуче). Ех, та ну його к дідьку! Коли…
Кость (перебиває). Ось цить! (У Горпининому саду чути кашель, щось стиха наспівує).
Кость (стиха). Хто це? Горпина?
Максим (киває головою). Вона.
Горпина (на перелазі). Добривечір! Хліб-сіль! Маївку справляєте?
Максим. Просимо до гурту, Горпино Матвіївно.
Кость (радо). Матвіївна! А я дивлюсь, що воно за місяць у садочку сходить, аж це ви?
