спершу на школу ніби не звертали уваги; коли-ж тільки винесли моделю, один чогось помчав до Латки, а всі инші, як по команді, кинулись до гурту; стали трохи осторонь уряд, позакладали нащось за спину руки, дожидають…
Аж ось рипнула фіртка у Латки. Іде до гурту прилизаний, черевички аж блищать ради свята, осміхається улесливо й яхидно.
Школярі незадоволено стиха гомоніли:
— О, Латку вже чорт несе сюди! І чого йому треба? Він-же сміявся з нашої роботи.
— Того-ж і треба, щоб посміятися з нас, коли не полетимо, — казали наші. Всі нелюбо з-підлоба позирали на Латку.
А він ніби того й не помічає: ручки заклав за спину, стулив губки, дивиться такий добрий, улесливий, хоч до болячки клади його.
Андрій стиха:
— І так-би й дав по…
Петро Михайлович озирнув свій гурток:
— Ну, хто-ж перший?
Зашепотіли схвильовано: „бери ти, бери ти“… боялись.
Взявся Матвій. Підійшов, накручує резину,
— Розступіться! — Всі розступились.
Підійняв угору, кинув…
Моделя задирчала і… носом у землю.
Всі так і зів'яли:
— Оттак-же…
Раптом мала дітвора з-за спин руки, як не затрублять у гарбузові дудки, як не задеренчать у гребінці, як не забряжчать у черепки, ціла оркестра. Гурток людей, що спинився, ідучи з церкви, в регіт. Латка одвернувся, пхи-
