Летять мимо телеграфні стовпи, крамниці, будинки… люди піші, люди на возах… трамваї, височенні будинки.
Задерчав автомобіль, став. Перед очима — скляні двері, над ними великими літерами:
Літун із дідовим мішком з автомобіля, у двері, сховавсь…
Дві-три хвилини — виходить із клунком. Крикнув автомобіль, мчить…
І вже перед очима знову аероплан…
Скілька хвилин і…
— Дрр…
Затремтів птиця-звір, і вже внизу сади, як бур'яни, Київ, як невеличкий малюнок, менший, менший… зник…
В селі не розходились люди, посідали коло школи, дожидали. Повільно гомоніли про міське життя, про сільське, про нові порядки. Позирали на небо, прислухались. Механик вийняв годинника, заклопотано заглянув у нього:
— Двадцять п'ять хвилин пройшло — час-би вже…
— Так швидко?! — дивуються.
— Треба, щоб уже вертались, — певно з тією сіллю забарились.
Жартували з дідом:
— Ні соли, ні мішка…
Аж ось один із школярів:
— Гуде…
