— А як-же. Член та ще й активний. Це наш бібліотекар!
Погладив по голові, дав і їй значок. Так і спалахнула вся з радощів, а очиці так і прикипіли до блискучого значка.
Коло дверей стояло душ із п'ять учнів, не беручи участи в зборах.
— Це теж із вашого гуртка?
— Ні, це прийшли записуватися у гурток.
— Ого, зразу п'ять душ!
— Е, це ще не всі… Почали рахувати, хто ще казав, що хоче записатись у гурток.
— …І Микита, і Петренко, і Кошіль, і Гончаренко, і Василь Підгірний, і Макар Підгірний…
— Дивіться, який урожай у вас сьогодні, — сміється літун. Тимчасом Андрій щось гаряче почав шепотіти між товаришами, показував значок, махав руками, доводив щось, позираючи на Петра Михайловича.
— В чім річ? — помітивши це, спитав товариш Микола.
— Петро Михайлович теж член нашого гуртка.
— А, правда. Я й забув. — І товариш Микола, сміючись, подав значок і Петрові Михайловичу. Той теж засміявся, а потім поважно пришпилив значок до тужурки. Поруч Петра Михайловича стояв дід Назар; товариш Микола подивився на нього, подивився на учнів. Всі зрозуміли: „Дати й дідові? — „Дайте! Дайте!“ — Дід почервонів, засоромивсь, — тікати; придержали, до свити причепили.
Посипались оплески, вигуки, радісний сміх…
Товариш Микола сказав, що на великий жаль він мусить зараз одлітати, і став проща-
