можливо, розумні, що колись людський розум дійде до того, що знайде спосіб, як завести зносини з цією планетою, що невпокійний людський дух, раз пробудившись, вже ніколи не перестане пориватися туди.
— Може багато буде невдач, катастроф, жертв, але це не спинить уже людину! — казав Петро.
— А ні! — згодився Андрій. — Ти-ж таки подумай — побути там, де ще ніхто ніколи в світі не бував! Дізнатись про таке, про що, поки світ стояв, поки жили люди, ніхто не знав, не відав!..
— Подумаєш, аж мурашки полізуть… Здається, все-б за це віддав, все покинув…
— Так… є за що хоч-би і вмерти!..
Затихли, задумались.
— Я тепер розумію того Ікара, що не послухався батька і полетів до сонця…
— Якого Ікара?
— А ти хіба не читав? Це є така стародавня казка…
І Петро почав розповідати одну з відомих найкращих старо-грецьких легенд про того відважного хлопця, що рискнув життям, щоб побачити сонце, полетів до нього і впав у море.
А Марс вибирався над лісом все вище й вище.
