— Ах ти-ж сякий-такий! — та до нього.
Тоді Орел сів на дереві біля хати та й каже:
— Як маєш ти хлопця за мене бити, бери мене краще та заріж.
Батько кинув хлопця та до Орла, а хлопець з хати та й ну тікати. Орел і собі знявся та й полетів. Летить та й гукає до хлопця:
— Біжи-ж ти за мною.
Орел летить, а хлопець за ним біжить. Біг-біг, притомився. Бачить — не збігти йому за орлом, — сів спочити.
Потім і думає: додому вже не вернуся, піду собі світ-за-очі.
Іде він та й іде. Бачить степ, а на степу пасуться отари та череди всякої худоби, а по ярах стоять калюжі молока, що капає з корів. Підійшов він до чабанів, поздоровкався та й питає:
— Чию це ви худобу пасете?
— Це худоба Чорного Орла, — одказують.
Хлопець зрадів та й прохає:
— Розкажіть мені, як дійти до нього.
— Добре, — кажуть, — переночуй з нами, а завтра ми тобі розкажемо.
Хлопець остався.
Бачить, а чабани ріжуть баранів, скотину б'ють на м'ясо.
— Нащо це ви? — питає.
— Будемо тебе шанувати.
— То навіщо-ж такого багато?
— Це вже такий звичай у Чорного Орла: коли трапиться до нього гість, то нічого не жалує для нього. Так і нам наказав робити.
