А собака за ними, погнав їх, та й погнав, та й погнав.
Тільки його й бачили пастухи.
А Побратим поїхав собі один. Коли доганяє його собака. Добіг ближче та й знову перекинувся в Лицаря.
— А що, — питає, — виміняв все, що треба?
— Виміняв, — каже, — тільки кінь дуже поганий попався.
— Е, — каже Лицар, — то ти його ще не знаєш — ось сідай на нього.
Сів побратим на тую шкапу а Лицар її пліткою лясь-лясь! і під Побратимом забасував кінь, як диво, що й не знайти кращого.
Їдуть вони та й їдуть. Захотіли їсти.
— Добре-б було — каже Побратим — розжитись на що та попоїсти. Тільки-ж за що його розжитися, як грошей кат-ма.
— Не треба грошей, — одказує Лицар, — розживемося й так.
Їдуть далі — коли чабани баранів стережуть.
Тоді Лицар і каже:
— Я перекинуся в дорогу рушницю, а ти за ту рушницю виміняй у них барана.
Їде Побратим мимо чабанів, а за плечима дві рушниці — одна гарна, друга ще краща.
— Навіщо тобі дві рушниці? — кажуть йому чабани: — продай нам оту кращу.
— Добре, — каже, — дайте мені за неї барана.
