Тоді один і каже:
— Зараз — то тільки голод переб'ємо, — краще після вечері закусимо ним.
Далі старший людоїд і каже:
— Ну, сідай, хлопче, та повечеряй з нами, бо після вечері ми тебе самого з'їмо.
Левень не сперечається, сідає. От найстарший брат і каже:
— Хто-б же це казана нам зняв та сюди подав?
— Чи не мені доведеться пошанувати братів моїх старших, — каже найменший велетень.
Тоді Левень і каже:
— Дозвольте, я вже прислужуся вам! — встав та й іде до казна. А йдучи обпирається об велетнів та й стогне, жаліється, що ноги натомив. Як обіпреться об чиє плече, то воно й хрусне, візьметься за руку — рука трісне, за в'язи — в'язи поверне. Поки дійшов до казана, то й усім що-небудь пошкодив. Став перед казаном та й дивується, що великий такий: а далі й примовляє:
— Чи тож даром мене
Батько-мати кохали,
Оленячим мозком годували!
Схопив однією рукою того казана, зняв із вогню. Потім сів та вечеряє, а вечеряючи й велетнів шанує: обгризе кістомаху та й гріє нею то одного, то другого по чім видно.
— Вечеряйте, — каже, — вражі сини, та моєму батькові дякуйте.
Старший велетень подивився на нього та й каже:
— Отакого чоловіка нам треба було.
