У одного князя було три сини-соколи. Повиростали вони великі, а ще пустують. Несла дівчина на плечах глек з водою, вони побачили та й давай влучати в той глек з рушниць. І розбили його. Дівчина заплакала та й пішла до своєї матери. А мати її була бідна вдова, що мала хатинку на край села. Розказала дівчина матері, як княженки розстріляли в неї на плечі глек з водою, а мати нічого не каже їй та дає другий. Набрала дівчина вдруге води. Іде. Княженки побачили, знову стріляли та й знову розбили. Заплакала дівчина та й пішла додому. Посилає її мати втрете по воду, дає їй мати новий глек та й навчає: „коли вони й тепер стрілятимуть, то скажи їм отак: то не слава лицарям, що вони глеки б'ють у бідної дівчини. Єсть на світі три сестри, три довічні панни. Як ви їх добудете — так то й буде ваша слава“.
Набрала дівчина знову води, несе. Княженки побачили, знову розстріляли глек. Тоді дівчина повернулась до них та й каже:
— То не слава лицарям, що вони б'ють глеки у бідної дівчини. Єсть на світі три сестри, три довічні панни. Як ви їх добудете, так ото буде ваша слава.
Сказала та й пішла. Засмутились три кня-
