воюватися, то ми краще дамо тобі таке люстеречко; як глянеш у нього, то побачиш все, що діється в світі.
Поїхали панни на війну, а Княженко сидить вдома та в те люстречко все дивиться.
Бачить — виступає князь з великим військом проти довічніх панн, починають воюватися. Бються, б'ються — ніхто нікого не подолає. Вже й вечоріє, а вони ще б'ються. Так і роз'їхались, не повоювавши один одного. Повернулися пани додому та й знову почали жити, як і перше жили.
Минув ще один рік, і панни знову виряджаються на війну.
— Тепер уже і я поїду з вами! — каже Княженко. Як його не умовляли панни — не помоглося.
— Поїду, — каже, — хоч там що.
Посідали панни на трьох коней од однієї матки, а саму матку Княженкові із стані вивели. Поїхали всі четверо. Вивів князь своє військо проти них, почали воюватися.
Не довго й воювалися. В чотирьох вони зразу подолали князя, прогнали його військо за ріку. Мало його самого не взяли в полон. Додому повернулися веселі.
— Тепер уже нам не треба воювати з князем, — сказали сестри. І стали вони жити знову тихо та любо.
Не спить і не їсть князь та все журиться; жаль його живий обгортає, що не йому три
