— По булки! по булки! Булки свіженькі! булки м'якенькі! — Далі виходить чоловік, такий обідраний, кошика з булками на голові несе.
Гукнув його до себе Княженко та й питає:
— Чого ти ходиш такий обідраний, мабуть, ти продаєш не свої булки.
А чоловік зідхнув та й розказує:
— Така вже моя, мабуть, доля! — колись і я в золоті ходив, а тепер довелося хазяйські булки продавати.
— А хто ж ти такий? — питає Княженко.
Чоловік і розказує:
— Я — князівський син. Було нас у батька три сини, я був найстарший. Нарадились ми шукати на світі трьох довічніх панн. Я поїхав перший. Дав мені батько на дорогу три мішки червінців, а я поїхав у це село до пана та й сів з ним у карти грати. Програв я йому всі свої червінці, а потім і свою волю. Тепер я в нього за наймита. То ще він мене й посилає продавати булки.
Придивився до нього Княженко, аж то його старший брат.
Впізнав та й не признається, тільки каже:
— Гукни свого пана, — я хочу з ним в карти грати.
Пішов той чоловік, гукнув пана. Сіли вони грати в карти. Недовго й грали: повигравав Княженко в того пана все золото, всі табуни й отари, одібрав і волю своєму братові, а самого пана пустив мало не в одній сорочці.
— Ото, — каже, — щоб не сідав більше грати в карти.
Тоді Княженко признався до свого брата,
