Зідхнула. Кинулась:
— Ні, це-ж я забалакалась! Прощавайте!
До товариства:
— Та ви хоч зайдіть коли до мене в хату, — може я розживусь на пляшку того проклятого самогону, — то хоч по чарці вип'єте.
В запалих очах блиснула весела іскра. Всі зразу засміялись.
— Чого? — дивувалась молодиця. — Не п'єте? Ну так. Посидите. Заспіваєте.
Іде, приказує:
— Зайдіть-же, зайдіть, — глядіть. Не погордуйте. А на останку воно аж на душі полегшає, як почуєш, що є ще на світі добрі люди.
Пішла, повеселівши.
Оксана провела її очима.
— Веселої була вдачі молодиця. Дівкою було всі вулиці гудуть нею; лихо приборкало.
Ніби щось наворожила молодиця: пішла, — зразу стало радісно й весело. Про суперечки не хотілось згадувати. Повечеряли, — не хотілось розходитись Соня згодилась ночувати. Ніби магнітом стягнуло тепер Настю з Сонею. Обнялись, як улипли; довго, обнявшись, ходили по двору, гаряче про щось шепотіли, в закутку гаряче цілувались, сміялись.
Хлопці посідали на колодках, почали співати. Підійшли дівчата, не випускаючи одна одну з обіймів, поставали збоку, слухають. Незабаром вплелися в гурт нові голоси. Настрій, як вітром жар, роздувався. Кінчали однієї, починали другої, мінялись тони, пісні журні мінялися на веселі, революційні на побутові, шкільні на вуличні, і всі разом спліталися в
