21
ТАЛАНТ
Зразу, несподівано снопами бризнув з її очей сміх; вона хитнула головою. Схопилась, вирівнялась і, взявшись по-дівочому за щоку рукою, навмисне грубо, ніби передражнюючи горлату якусь із вулиці дівку, залящала, як десь на леваді:
Зеленая ліщинонько,
Чом не гориш ти, все куришся…
— Хивря Цимбалівна. Ей-бо, Хивря, — сміявся Андрій.
Проте недовго; став слухати. Далі кивнув у її бік головою, до мене:
— Бачите?
Я й без цього вже не зводив з неї очей:
Почавши співати жартома, згодом вона схитнула нетерпляче головою, повела плечима, ніби скинула з себе щось зайве, гордо свінула очима й без жадного вже жарту сміливо зайшлася піснею, виявляючи на диво сильний, чарівного тембру голос.
Гралася ним ніби на злість і на заздрість ворогам.
Взялася в боки, сміливо позирнула на Андрія, моргнула бровою. Андрій суворо опустив очи.
Не кидаючи співати, Тетяна кивала йому очима, рукою, закликаючи до себе.
Андрій уперто боровся: призирливо одвертався, недбайливо кривився:
„Та й що буде? Ну, що далі?“
Потім змовк. Чмише носом. Хмурився, хмурився і одразу сині очи його закуріли, заясіли, як волошки після дощу. Махнув рукою, засміявся: „от чорт, не дівчина!“
