Сторінка:Василь Чумак. Заспів (1919).djvu/17

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Сьогодня ходив на могилу матусі:
ще мріє барвінок під снігом,
ще лози схилившися — лози у тузі,
ще тихо,

а з бані блакитної проміне-шовком
всі плями, всі тіни зітерті.
— Матусю! Чекати лишилось недовго:
весною — умерти,

прийти до коханої, любої нені
надовго, назавжди, до-віку,
принести їй пролісок. Пролісок жмені —
без ліку.

17