повідомляють про це відповідні державні органи; дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; квитанція про сплату державного мита або документ, що підтверджує право на звільнення від його сплати.
Згідно зі статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» (далі - Декрет) платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
До об’єктів справляння державного мита належить, зокрема, державне мито за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон або продовження строку його дії у розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян - 10x17 грн (статті 2, 3 Декрету).
Разом з цим у пункті 27 розділу І Переліку визначено розмір плати за оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що становить 87 грн 15 коп.
Таким чином, сплата установленого Декретом державного мита покриває вартість витрат, пов'язаних із учиненням відповідачем дій щодо видачі громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон (у тому числі й вартість бланка). Тому він не вправі вимагати повторної оплати тих самих дій (послуг) на підставі іншого нормативно-правового акта.
Крім того, колегія суддів погоджується з думкою касаційного суду щодо неправомірності дій відповідача стосовно його вимог зі сплати вартості бланка паспорта у зв’язку з тим, що в Порядку, на який він посилався на обгрунтування їх правомірності, не встановлено розмір такого відшкодування, не передбачають його й Правила. При цьому надати докази, які б підтвердили вартість бланка паспорта, відповідач відмовився, пославшись на конфіденційність інформації.
Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів вважає, що правильним є висновок касаційного суду про безпідставність вимог відповідача надати документи та сплатити платежі за оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон не передбачені Законом № 3857-ХІІ та Правилами - спеціальними правовими актами, що врегульовують ці правовідносини.
За таких обставин та з урахуванням наведеного рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права.
