„Здорові були, панове! Боже вамъ помагай! отъ де побачились!“ сказавъ коваль, підійшовши ближче, и відваживши поклонъ ажъ до землі.
„Що то за чоловікъ?“ спитавъ одинъ, сидячий передъ самимъ ковалемъ, другого, що сидівъ оподалшъ.
„А ви не пізнали?“: сказавъ коваль: „се-жъ я, Вакула, коваль! Якъ переізджали осеню черезъ Диканьку, то прогостили, дай вамъ Боже всякого здоровя и довголітя, мало не два дні. Я нову шину тоді положивъ на переднє колесо вашого воза!“
„А!“ сказавъ той самъ Запорожець: „то той самий коваль, що такъ малює важно. Здоровъ, земляче! зачимъ тебе Богъ принісъ?“
„Отъ такъ, захотілося подивитись; говорять…“
„Що-жъ земляче,“ сказавъ, поважніючи, Запорожець и хотячи показати, що вінъ вміє говорити и по-московськи: „што, балшой gо́родъ?“
Коваль и себе не хотівъ повстидати и показатись новикомъ; а ще-жъ, якъ мали способность довідатись вище, вінъ знавъ и пись-
