Число 2.
Льво̂въ дня 8. Лютого 1862.
ВЕЧЕРНИЦЯ. Якъ взрівь зелену Ное галузку, . Гяеть въ его сердцю радбсть заграв — Такі днесь, узрівши цвіточку руську, Русь, матёръ наша, тішитись стада. Тішитись стада; бо знає пати, Що „Вечерниця” доня рбдненька, Братцянъ, сестрицяиъ, стане співати Руській думы, любо зъ серденька — Любо зъ серденька— рознесе вісти, На красноруську ревдиву нуту, О мужахъ руськихъ славі н чести — Гетъ гетъ, до кода божому світу. Божому світу — для всего міра — И світі дбзнастса, що „Вечерниця” Мирна и люба якъ голубиця, Друганъ, недругамъ, кождому щира! — Павло зо Щуткова. ХЛОПСЬКА ДИТИНА. (Продовженіе). Сидить собі она и думає; и такі переплнло зь кблька хвиль, а пань-отепь ходить, видко ему по лицю, ще якби лихій, зь наморщенимь чоломь, поволи ступає по покоі, чииь разь то повблнійше— майже якби и зь ходомь холоднівь самь — та и станувь. Махнувь рукою и явь зпова ходити — и знова стає, відай послідний жарь перегорівь. Онь утокь очи на Анастасю вь другбй коинаті. Призи- равь ся бй довго, и бачивь якь она зь засумованимь лицемь брала ніби роботу до рукь, н одкинула — дививь ще далій наню, а лице его розясняло поволи, Вь послідь пбйшовь у другу коинату, тай ста¬ нувши надь дівчиною, котра глипла по нимь очима и борзенько якби вь страху, .спустила ихь назадь. „Доню* каже до неи: „чогожь ти така сумна „сидишь?* А она лише такъ тихонько каже: „я не „сумую отче* и забирає ся бдбйти. „Чекай доню* замовляє еи знова пань отець „пе- „редомною може утькаешъ? Скажи мені чого ти?* ждавь, видко було по нимь нетерпіливо бдповіди; а она такой нічого не каже. Заболіло го тое відявь 'бо збтхнувъ и знова питавь: „Може чого, жальешъ ?* Она нічого не каже. — „А може той хлопчикъ такъ „тобі на думці, и такій жаль ти, що не пбйде до „школи?.... Сли о тое, посилай го до школи, або „роби що хочешь — але паиятай, що то хлопська „дитина — и що люде не дармо кажуть: недай Боже „зь хлопа пана.* Только сказавъ и вийшовь назадь, а за нимь панна, и некажучи слова, поцьлювала его вь руку. — Коли вийшла Анастася зь покою, пань-отець ходячи иоркнувь собі лише зь тиха: „А то кара „Божа — на що то того, и до чого?*- Digitized by Google
