Число 22.
Льво̂въ дня 28. Червня 1862.
„Породила мене мати
Въ высокихъ палатахъ,
Та-й понесла середъ ночи
У Днѣпрѣ купати;
Купаючи розмовляла
Зо мною малою:
Плыви, плыви, моя доню,
Днѣпромъ за водою,
Та выплыви Русалкою
Завтра середъ ночи,
А я выйду гуляти зъ нимъ,
А ты й залоскочешъ…
Залоскочи, мое серце,
Нехай не смѣється
Надо мною молодою;
Нехай пьє, упьється —
Не моими кровъ-слёзами —
Синёю водою
Днѣпровою — …Нехай собѣ
Гуляе зъ дочкою.
Плыви-жъ, моя одиная!
Хвилѣ мои, хвилѣ,
Привѣтайте Русалоньку!…
Та-й заголосила,
Та-й побігла. — А я собѣ
Плыла за водою
Поки сестры не зустрѣли,
Не взяли зъ собою.
Уже съ тыждень, якъ росту я,
Зъ сестрами гуляю
О по̂вночи, та зъ будинку
Батька виглядаю.
А може вже поєдналась
Съ паномъ моя мати;
Може знову роскошує
Грѣшниця въ палатахъ?!“
Та-й замовкла Русалочка,
Въ Днѣпро поринула
Мовъ пло̂точка. А лозина
Тихо похитнулась.
Выйшла мати погуляти —
Не спиться въ палатахъ;
Пана Яна нема дома:
Нѣ съ кимъ розмовляти.
А якъ прійшла до берега,
Та-й дочку згадала, —
И згадала, якъ купала,
И якъ примовляла,
Та-й ба-й-дуже. По̂шла собі
У палати спати;
Та не до̂йшла — довелося
Въ Днѣпрѣ ночувати:
И не зчулась, якъ зуспѣли
Днѣпрови̂ дѣвчата
Та до неи; ухопили,
Та ну зъ нею гратись.
Радѣсеньки̂, що по̂ймали…
Грались, лоскотали
Поки въ вершу не запхали…
Та-й зареготались.
— Одна то̂лько Русалонька
Не зареготалась…
Т. Шевченко.
„Тутъ мы трошки о̂дпочинемо зъ дороги,” сказавъ Чайка Иванови коли они вступили у Батуринъ „Зайдемъ до мого давнёго пріятеля бондаря Омелька. О̂нъ зъ-першу живъ у нашо̂мъ Воронежѣ, та отъ уже лѣтъ зъ дванадцять якъ перейшовъ сюди: тутъ, бачишъ, по̂сля тестя до̂стався ему по дѣдицтву грунтъ. Мы були въ него идучи въ Кіѣвъ, та обѣцялись зайти ще съ Кієва.”
Бондарь Омелько, которого вони застали при роботѣ, дуже имъ зрадувався; кинувъ свои орудья, и перецѣлувавшися зъ гостями якъ слѣдує, повівь ихъ у хату.
Хата бондаря Омелька о̂дро̂знялася межи Батуринськими простыми хатами, особливымъ химерствомъ.
