Сторінка:Вечерницѣ Р.1 ч. 1—43 (1862).djvu/23

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана
ВЕЧЕРНИЦѢ
ЛИТЕРАЦЬКЕ ПИСЬМО ДЛЯ ЗАБАВЫ И НАУКИ.

Число 3.

Льво̂въ дня 15. Лютого 1862.


ЦВ'ВТКА МОЛИТЬ. Разі мотиіька голубила Цвітна гожа, цвітна нила, Говорила: мби мотильку, ' Рай быиъ дала за ту хвильку, Злотоцвіту далнбъ долю, Слухай любий милесенькій, , Слухай мальчику пестренькій : Вводи квітці малу волю, Не літай тамі ві небо сине Тамі по тобі й слухі загине! Одлюбить ти звізда нсна, Приголубить зоря красна; Тай забудешь мя румяну Иоиехаеші цвіті — любоньку. . А безі тебе голубоньку, Я пожовкну тай збвяну. В. Шашкевнчь. ХЛОПСЬКА ДИТИНА. (Продовженье). VII. Уже колька літі тому минуло, які ми ви¬ діли у пань-бтця Евстахого, Анастасю. Якаясь она тогоди була, а яка она нині? Ві перед і типі го¬ жа красавиця, молода жінка, коли пращала пань-бт- ця, ніби цвітка самосійна, жива и красна собі була, погбдна які весняна природа; а нині хоть и не змарніла, она уже вдовицею, йде зі дівчинкою за ручку до церкви у неділю, обі убранй чорно, то жалоба, —обійдуть молити ся за тата. Вдовиця по¬ зираючи на доньку, малу Ганю, здавала ся вь той часі о нічбмі не думати и не знати, які тблько о своей дитині, — оті Богі ласкавий, зббравь еи чоловіка ; а лишиві натомість дитинку, потіху матери, тай она за тое дякувала и молилася Богу, що не забраві ей всего. . Потіха материна, Ганя, якажі она? Пригляпьмо ся êft. Неначе, які де колисьте виділи цвітку гожу, що у пупчику розживаеся и вже оті за колька депь, вьішибне ціла красна и заманить дивлюче око, така тота Ганя. — У дитини тяжко найти красы такой; щоби придивитися ей можна зі тимі задоволеньемь, які чомусь довершеному красному. Но дивно, що краса дитини Гані манила не сама собою, що е вже; але манила надією, що буде. — Очи чорнй, и брови тццйжі наді ними, тліють оснемі и зоріють, здає сгії, що тамі жарище ціле любви, нині дитинячон до матери, и до свонхі, а колись.... А ротикі ма- ленькі^то два листочки зі пупчика рожевого, губки, зложену такі легонько, що оті ледви здаеті ся до¬ тикають себе, а межі ними блиститі якби срібряний шнурочокі, рядокі білісенькихі зубкові. — Личко повне, біле и румяне, а по шіи вюті ся чорпй ку- черй, які той хмель густо, що розросте ся и роз- живе ся. Дитина тота на виду така красна, а ві еи красі только надій, що годі надивитися доволі, бо здавалось, які глядишь на ню, она такой у красу росте пбді очниа. — У церкви править отець Евстахій службу Божу, людей повно, Анастася клячиті и молить ся, видко по ней, зі цілои души; а дитина Ганя, стоить били ней, и дивить у висоту, які би хотіла прозріти ажь у небеса. — Digitized by Google