Сторінка:Вечерницѣ Р.1 ч. 1—43 (1862).djvu/335

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


ВЕЧЕРНИЦѢ
ЛИТЕРАЦЬКЕ ПИСЬМО ДЛЯ ЗАБАВЫ И НАУКИ.

Число 40.

Льво̂въ дня 6 Грудня 1862.


МИХАЙЛО МАКСИМОВИЧЪ
ТАРАСОВИ ШЕВЧЕНКОВИ.
35. Марця 1858.

На святе Благовѣщенье,
 Тебе привѣтаю,
Що ты, друже мо̂й, вернувся
 Зъ далекого краю !
Ой, якъ дуже за тобою
 Тужила Вкраина;
Усе тебе споминала,
 А якъ мати сына.
Твои думки — туманами
 По лугахъ вставали;
Твои слезы — росицею
 По степахъ спадали;
Твои пѣсни — соловейкомъ
 Въ садах щебетали ....
Да що й казать ! Треба, кажуть,
 Великои хусты,
А щобъ людямъ завязати
 Говорливи усты.
А тепера вже й не треба,
 Бо вже время иньше:
Теперъ людямъ говорити
 И дыхать во̂льнѣше.
Хвалять Бога!... Вже й ты зъ нами,
 Нашъ любый кобзарю !
Бувай здоровъ — намъ — на радо̂сть,
 А собѣ — на славу.
Перебувъ ты тяжке лихо
 И лиху недолю
Заспѣвай-же новыхъ пѣсень
 Про людськую волю;
Заспѣвай намъ такихъ пѣсень,
 Щобъ мати - Вкраина
Веселилась, що на славу
 Тебе породила!


ДІВОЧЕ СЕРЦЕ. Идялія П. Куліша. (Дальше) II. Як* изійшла вечір» зіронька та, довечерявши, старі люде спать повкладались, сільска молодіж* почала через* широкий став* перегукуватись. Со¬ лоны з* обох* боків* ставу по вербах* висвисту¬ вали; озвалася вода стона голоса». Зорі наче по¬ тонули в* ставу и поуз* беріг* треитіли, роспли- вались искориаи, та й знов* у глибину поринали и тихо в* глибині сеяли, ти-б* сказав* р ознобляли а* небесииии зоря». Изійшлнся до купи паробки з* дівчата», почали своє кохай» у піснях* ви¬ співувати. Тілько Й йена ніж* икни Игната вдови¬ ченка та яюлоденькоі Оленки. Далеко тепер* десь Игаат* сидить, знакоиого голе су не чуючи; а Оленка лягла спати, та й підплила гарячиш слізии в* до¬ норі. Довго вона плакала, слухаючи співи солов*і- ні та дівоцькі пісні; серед* ночі встала, тихесенько викралась йз* донори, тихесенько пе^йшла через* двір*, иайнула білими рукавчятами на перелазі, вто¬ нула в* випшевону садку, вирнула з* садовоі тем- ра» коло хятн вдови Загірної Не спала бідолашна мни, почула ж* Олекя в* віконце стукнула, обізвалась, упустила іі в* хату. — МатіИдо иоя рідна! каже Оленка, обхопивши й плечі, — люблю твого Нгнатка як* свою душу. Я Пропаща без* его на світі. Блалослови йене, ма¬ тусю, ити за ним* на край , світа. Нехай він* не иучитця ніж* чужими людьми самотою. Я его люблю, він* пене любить,—най*обом* буде легше, як* ия побачмось що - дня хоть на часиночку. — Голубонько Оленко! що оце ти видуиала ? У тебе ж* батько й мати, у тебе брати й сестри: як* іх* покинути? т— Не» в* непе тепер* ні батька, иі ватері, ияйиату сю 1 Ти піні батько й вати, а твій Игнатко вся моя родина. Не зможу я’без* его в* евіті про-