Число 40.
Льво̂въ дня 6 Грудня 1862.
МИХАЙЛО МАКСИМОВИЧЪ
ТАРАСОВИ ШЕВЧЕНКОВИ.
|
ДІВОЧЕ СЕРЦЕ. Идялія П. Куліша. (Дальше) II. Як* изійшла вечір» зіронька та, довечерявши, старі люде спать повкладались, сільска молодіж* почала через* широкий став* перегукуватись. Со¬ лоны з* обох* боків* ставу по вербах* висвисту¬ вали; озвалася вода стона голоса». Зорі наче по¬ тонули в* ставу и поуз* беріг* треитіли, роспли- вались искориаи, та й знов* у глибину поринали и тихо в* глибині сеяли, ти-б* сказав* р ознобляли а* небесииии зоря». Изійшлнся до купи паробки з* дівчата», почали своє кохай» у піснях* ви¬ співувати. Тілько Й йена ніж* икни Игната вдови¬ ченка та яюлоденькоі Оленки. Далеко тепер* десь Игаат* сидить, знакоиого голе су не чуючи; а Оленка лягла спати, та й підплила гарячиш слізии в* до¬ норі. Довго вона плакала, слухаючи співи солов*і- ні та дівоцькі пісні; серед* ночі встала, тихесенько викралась йз* донори, тихесенько пе^йшла через* двір*, иайнула білими рукавчятами на перелазі, вто¬ нула в* випшевону садку, вирнула з* садовоі тем- ра» коло хятн вдови Загірної Не спала бідолашна мни, почула ж* Олекя в* віконце стукнула, обізвалась, упустила іі в* хату. — МатіИдо иоя рідна! каже Оленка, обхопивши й плечі, — люблю твого Нгнатка як* свою душу. Я Пропаща без* его на світі. Блалослови йене, ма¬ тусю, ити за ним* на край , світа. Нехай він* не иучитця ніж* чужими людьми самотою. Я его люблю, він* пене любить,—най*обом* буде легше, як* ия побачмось що - дня хоть на часиночку. — Голубонько Оленко! що оце ти видуиала ? У тебе ж* батько й мати, у тебе брати й сестри: як* іх* покинути? т— Не» в* непе тепер* ні батька, иі ватері, ияйиату сю 1 Ти піні батько й вати, а твій Игнатко вся моя родина. Не зможу я’без* его в* евіті про- |
