Число 6.
Льво̂въ дня 8. Марта 1862.
БЕРВѢНОКЪ. Хтось посѣявъ го на рынку, Федьковичъ ХЛОПСЬКА ДИТИНА.
(Продовженье).
XIII.
Вечеромъ сидятъ собѣ сама своя купкою — на постели до половицѣ укрытый и опертый плечима до подушокъ сидить слабый Константъ, обОчъ нёго на креслѣ вдовиця, а недалечко Одъ нихъ сидитъ на шігбдябй соє* Ганя я коло нен, однак* добре бд- суненый, МОЛОДЫЙ сиротюк*. Хоть К не 88ВЧ8С* уже будо, н доста яотенньло, не святили еще на просьбу слабого самка, а свдьли потемки, лише слабо роз- ясвяв* иьсяць цькавый через* затягивай зеленыжи завьсаш бкна, н избы мериогьв* по коапат*. Здало- бысь було не одному, темно тань; але видати з* кип* ся гокорит*, було оно свзтла довол*. Старшина соб«, а иолодь соб«ж* знову говорили о аби* припала охота бес«дити, один нбв* голооом* дише, а другйжь |
то еще тихше, абы старшин* не псе-
ватн розаовы. Пряслу хати ся беседа одних*, н дру¬ гих* хто був* хотявь, був* бы певно лишив* ся при молодятах*, — бо старі о недуз* н дзкаризпц а молоді хоть и неанати будо, за що говорили, а предц« слухати их* волвлобысь, бо они такбй о чимось веселым*. — „Пане Стееане“ казала нишкон* Ганя „вы тблько „тут* нового и ладного видаєте и знаєте, а чому „вы ньколн хотьбы и едну листину напясалц та на- „дослали до нас*; аж* коли от* лиха година вас* „принудила. Але, — вас* місто так* заняло, що тяжко „села пригадатись. Она так* соб« з* легенька го¬ ворить, тай бавить ся китицею шовковою, а очаии н*бы призярае ся забавц«. . „Питаєте йене, на що ледви я и бдпов«оти змо- „жу. Неразь думав* я так* — напишу, ну та які? „Або и що напишу? Хиба бы за ион шкоды, и за „Львбвь тяжко що написати; а ва тое, як* бия* „рад* звндатм рбдну сторону, наіцоб* я н нудив* „кого, о тбн* читати? Що нншого написати и роз- „повисти не знав* бынъ.” Видно був* а* клопоте як* за те и сказати. — ^Може бы читали вы були а з* угвхою такій „листь, а вы гадаете соб«, от* як*. Коли ярійде „бувало бд* вуйка в«домбеть, то нераз* над«яла ся „я, — ц«каваи* була, цы вы предц« хоть що трохи „так* бодай припишетеся, ио год« будо найти,* ^ Стєфжнови неначе було, аабы хто був* ёжу до якій гр«х* пригадав*, бд* котрого тяжко и бддер- ти ся. Мовчав* довго на тое, щось хот«в* казати, а нахилившись близше зачав* дал«й: „Слабы знав* я був*, що вы бы ной листы и хо¬ тели читати, ябыи* бук* их* писань и нераз*” — дввчива чогось так* тихонько стала, а он* анову „а щож*, коли а незнань, що вы на иене такі „ласкаві, та схочете я будете радо читати, що я напишу.” Щось его нов* бы тягло, ирнсуиути ся блязше ид* Гавиио ие еа«иъ, — лише- опер* ся рукою бд* себе о сооу, а коли простер* я кладе на софу, якось нехотячи, потрафив* .на ручну дзвчины. Шось |
