Перейти до вмісту

Сторінка:Вечерницѣ Р.1 ч. 1—43 (1862).djvu/47

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана
ВЕЧЕРНИЦѢ
ЛИТЕРАЦЬКЕ ПИСЬМО ДЛЯ ЗАБАВЫ И НАУКИ.

Число 6.

Льво̂въ дня 8. Марта 1862.


БЕРВѢНОКЪ.

Хтось посѣявъ го на рынку,
По̂дливавъ го Божу днинку;
Але зѣлье ся не рушитъ,
A о̂нь бѣдный головъ сушитъ:
Молодецькій ты мо̂й раю,
Що робити вже я маю,
Одни глины доносити,
Де водицѣ запросити,
Цы у Дону, цы въ Дунаю? —
Молодецькій ти мо̂й раю!

Не нуждуй ся, нѣ небоже,
Твоя широ̂сть не поможе,
Анѣ глина, бы зъ Заго̂ря,
Hѣ водиця бы зъ Замо̂ря.
Але тужишъ милый друже,
За бервѣнкомъ ты такъ дуже,
Не на мѣськи рынки, тра-ти:
Въ горы, въ горы го шукати! —

Федьковичъ

ХЛОПСЬКА ДИТИНА.
(Продовженье).
XIII.

Вечеромъ сидятъ собѣ сама своя купкою — на постели до половицѣ укрытый и опертый плечима до подушокъ сидить слабый Константъ, обОчъ нёго на креслѣ вдовиця, а недалечко Одъ нихъ сидитъ на шігбдябй соє* Ганя я коло нен, однак* добре бд- суненый, МОЛОДЫЙ сиротюк*. Хоть К не 88ВЧ8С* уже будо, н доста яотенньло, не святили еще на просьбу слабого самка, а свдьли потемки, лише слабо роз- ясвяв* иьсяць цькавый через* затягивай зеленыжи завьсаш бкна, н избы мериогьв* по коапат*. Здало- бысь було не одному, темно тань; але видати з* кип* ся гокорит*, було оно свзтла довол*. Старшина соб«, а иолодь соб«ж* знову говорили о аби* припала охота бес«дити, один нбв* голооом* дише, а другйжь

то еще тихше, абы старшин* не псе-

ватн розаовы. Пряслу хати ся беседа одних*, н дру¬ гих* хто був* хотявь, був* бы певно лишив* ся при молодятах*, — бо старі о недуз* н дзкаризпц а молоді хоть и неанати будо, за що говорили, а предц« слухати их* волвлобысь, бо они такбй о чимось веселым*. — „Пане Стееане“ казала нишкон* Ганя „вы тблько „тут* нового и ладного видаєте и знаєте, а чому „вы ньколн хотьбы и едну листину напясалц та на- „дослали до нас*; аж* коли от* лиха година вас* „принудила. Але, — вас* місто так* заняло, що тяжко „села пригадатись. Она так* соб« з* легенька го¬ ворить, тай бавить ся китицею шовковою, а очаии н*бы призярае ся забавц«. . „Питаєте йене, на що ледви я и бдпов«оти змо- „жу. Неразь думав* я так* — напишу, ну та які? „Або и що напишу? Хиба бы за ион шкоды, и за „Львбвь тяжко що написати; а ва тое, як* бия* „рад* звндатм рбдну сторону, наіцоб* я н нудив* „кого, о тбн* читати? Що нншого написати и роз- „повисти не знав* бынъ.” Видно був* а* клопоте як* за те и сказати. — ^Може бы читали вы були а з* угвхою такій „листь, а вы гадаете соб«, от* як*. Коли ярійде „бувало бд* вуйка в«домбеть, то нераз* над«яла ся „я, — ц«каваи* була, цы вы предц« хоть що трохи „так* бодай припишетеся, ио год« будо найти,* ^ Стєфжнови неначе було, аабы хто був* ёжу до якій гр«х* пригадав*, бд* котрого тяжко и бддер- ти ся. Мовчав* довго на тое, щось хот«в* казати, а нахилившись близше зачав* дал«й: „Слабы знав* я був*, що вы бы ной листы и хо¬ тели читати, ябыи* бук* их* писань и нераз*” — дввчива чогось так* тихонько стала, а он* анову „а щож*, коли а незнань, що вы на иене такі „ласкаві, та схочете я будете радо читати, що я напишу.” Щось его нов* бы тягло, ирнсуиути ся блязше ид* Гавиио ие еа«иъ, — лише- опер* ся рукою бд* себе о сооу, а коли простер* я кладе на софу, якось нехотячи, потрафив* .на ручну дзвчины. Шось