Число 7.
Льво̂въ дня 15. Марта 1862.
З Р О Б О К Ъ. Казка народна- Знать то, й давно вже, На світі бувало; Лихого все много, А добра все мало. Бо хоть не зтямить, Жоденъ старовина; Въ селі вамъ кожда, Розкаже дитина, Якъ’давно люди Зробкбвъ убивали; Знать, щобы дурно Хліба не псовали. Ось гакъ прійшлося, Разъ въ еднбй хатині: Убити батька Родненькой дитині. Но якже?— годі Законъ не хранити;— А ту ще тяжче Родича губити — Тожъ довто сынъ такъ Боровъ ся зъ собою; Що-бъ ту зробити Зъ сивовъ головою. Ажъ на конець му Прімшла така гадка Въ пбдземнбмъ льосі Зхоронити батька. Тамъ старовина Мавъ всяку выгоду, 1>въ добру страву, Нивъ студену воду; И лишь людіи му Лбдъ землевъ нестало, Що вiкъ ся зъ ними Перевіковало — И лишь не стало Сонця въ темнбмъ льосі, Що такъ любеиько Світило му доси — И лишь не стало, Тамъ птиці та цвітки — Охъ I тай не стало Наймильшой своббдкн — Но жаль старому Було свігь лишати; £oлiвъ сірома, Предъ людьмись ховати. Такъ хоть минуло Еще лігь не много; Въ селі забули, Вже якось старого. Ажъ ось настала Разъ весна холодна; За нею осінь Наспіла голодна. Не стало хліба, Щобы голодъ збути; Не було зъ бдки Зббжа роздобути. Тожъ обологомъ Всі поля лежали, , А въ селі люди Зъ голоду вмирали. Но сыпъ и въ нужді Намятавъ на батька, Й хивнвъ старого Зь малого остатка. Але якъ вже ось Ані на оборі стало,
- Ні муки въ коморі;
Не таивъ довше Отцю сумной вісти И сказавъ ясно, Що не ми що істи, Ані па за^въ Зерна де дбстати. „Отъ“ каже „пріиде Зъ голоду вмирати.“ „Ой сынку, сынку, Послухай старого: Збери солому Зъ оббйстья цілого, Оббдри стріху Зъ хаты и стодолы, Порозтрясай то Но лугахъ, по поли. Иди, послухай Розуму слабого; Побачишъ, сынку, Що то буде зъ того. Сынокъ послуха въ Що му батько радивъ, И всю солому Зъ обойсьтя згромадивъ, Несе на загбнъ, Трясе, розгортає, „Щось то то буде?“ Самъ себе пытае. — Зима минула, А сніги зтаяли, Птиці возкресну Пісню заспівали, Розпуклись лозы, Розвила вербина. — И зойшло жито ' Мовъ та кожушина. Люди ся зходять: „Гей чуда, та дива Не оравъ — не сіяві — А зродила нива!“ Збйшлась громада Въ коршмі, нараджае; Доброго сыпа На судъ ириэывяе А старшина го Пытае сердито, Зъ бдки у него Таке взялось жито? „Признай ся“ каже; „Годі утаити, Всі выдятъ ясно, Щось не самовитнй.“ „Ой нігь панове, Не бісбвська сила Мене такой Сійбьі научила; * Ось я розкажу Якъ оно ся стало, И зъ бдки жито На ниві ся взяло: Digitized by Google
