Число 9.
Льво̂въ дня 29. Марта 1862.
Л и с т ъ ОМ два жовняр* молодеиькя, Та якъ два братчики рбдяесеньм, Сиділи нбчковъ мая въ маю, Въ Веров*, міст* въ воюськбмъ краю, Сиділи нбчковъ, тай тужили, Ан* словечка не говорили; Ан* словечка половину; А місяць св*титъ якъ у днину. Сховавъ ся місяць въ ясни зор*, Одннъ ся жовнірь дивитъ дъ гор*, Другій клонитъ головочку Якъ та цташка до листочку, Якъ та пташка солов*е, Коли серденько въ нему мл*е, — Та М проиовивъ тихо, тихо: Камрате брате, якъ ни лихо, Не додержу. — Ой брате милый, Ты иди сокдлку белокрылый, Збори ся душко ми на груди , Та чей ти заразъ легше буде, Та и головка перестане, Та и серденько бдовяне; Лишень неолачъ ты мбй соколе, Бо мое серце ся розколе, Не плачъ Васильку, збудь ся жалю, Я тя не пущу до шпиталю. Ой лустишъ брате, що робити, Коли ими* бы вже не жити, — Але кобы хоть написати, Та написати, защебетати ' Якъ соловейко въ теинбмъ гаю, До Ии*й ненечки, що *й маю, До моей неньки рбдненькои, » Та якъ вазулькя сивеи ькои. — Ой брате милый, милесенькій, Та якъ мбй рбдный рбдиесенькій, Маю озьде два крайцар* На голод* наскладана: Озьми ихъ брате мбй, любчику, Ты щирый, щирый мой голубчику, Та пбйди рано до крамниц*, До крамнице, якъ светлиц*, Та й купи соб* два листочки, Въ купеЦЬКОИ ДОЧКИ, ВОЛОІП9ЧКН, Оба листочки парован*, * Позолочени, намальовани, Серединовъ якъ калиновъ, ’ ' Бережками мережками, А по кбнцяхъ якъ звоздички, А все дрббненьки, невелички. — А якъ я братчику вже загину, Вытеши ми трумну домовину, Та помалюй'до окола; Зложи въ ню брата якъ сокола. ' Тай сядь соб* темновъ нбчковъ, Но конець в*ка передъ свечковъ, Тай озьми листы намальовани, У купецькои дочки покуповаия. — Та озьмешъ перо белесенькое, Тай озьмешъ писати, порошити, Словечками ворошити, А слВзами посипати, Ліпити обручковъ, Щобы знала моя мати, Що твоевъ то ручковъ, Щобы знала моя. ненька, Що «легше конати, Якъ е ручка вірнесенька, Листокъ написати. — ФедьковиНд. ХЛОПСЬКА ДИТИНА. XX. ' (Продовженье). Якажі думка булаву Гані, що она цехотела видети пана маадатора? У церкви бні позирав* на ню оком* такі» ці¬ кавим*, які одходила, би* уклонами примиляв* ся, пріїхаві до них*, то майже що разі питав* за нею — девчина уже одгадала, цьі не зі за неи лише пріе- хаві. — Непбйду, подумала, тай такі и зробила. А які ддііхаві, она така рада була, що ажі смехомі пусшм* зачала сміятися. 8 Digitized by Google
