та боротьбу на селі. Почали наростати великі класові розколи, загострювалася класова боротьба. По різних містах частіше почали виникати робітничі страйки, а по селах — селянські заколоти. Більшої й більшої жорстокости набирало придушення цього руху від царського уряду, і сильнішою ненавистю спалахувала пригноблена класа.
Після революції 1905-го року, що її придушив царат, революційна робота не припинилася, а навпаки — збільшилась. Оживилася преса. Почали виходити в більшій кількості українські газети та журнали, закладатися нові видавництва, утворюватись культурні товариства, і в сильному революційному рухові почала зростати й українська інтелігенція.
Саме в цьому рухові зростав В. Винниченко. Отже й творчість його була скерована переважно на висвітлення тодішньої революційної боротьби та моментів, звязаних з нею, а безпосередня участь у цій боротьбі дала йому, спостережливому, талановитому художникові чимало матеріялу.
Літературна діяльність Винниченкова розпочалася з невеличких оповідань. Перше оповідання було надруковане 1902 р. Потім вони виходили окремими збірками, але деякі з них, як от «Салдатики», царська цензура заборонила. З часом творчість його почала розгортатися. З'явились Винниченкові повісті, романи, п'єси. Як письменник, він належить до школи реалістів (літературного напрямку, що в характерних яскравих образах безпосередньо висвітлює довколишнє
