живемо! Ми підсобляємо панам робити неправду… Ми робимо за них, а вони тільки їдять та п'ють за нас… Неправду і ми робимо… І скрізь так! Скрізь мужики роблять неправду цю… За це й терплять… За що, кажуть, бог карає мужиків? Хіба-ж вони, як ті пани, живуть, не працюючи, не заробляють потом гірким шматок хліба? Мало того! По дурному заробляють, по дурному й мають. Неправду роблять, неправду й мають. Коли не буде мужик робити на пана, не буде й неправди, гріха робити… А доки робитиме, доти й горюватиме… От так!.. Треба вбити неправду, тоді й всім легко буде… Правду написано в бумажках; те що… як там сказано… Що той… що той має право на землю, хто робить на ній!. О!.. Ми робимо — наша й земля… Кавунівці догадалися і беруть… І нам треба одібрати у пана землю… Треба неправду убити… Та й не у одного Партнера… Не тільки у нашого пана, а у всіх… Бо що-ж нам з того, що ми заберем у свого, а неправда та житиме круг нас… Щоб ніде не було неправди, щоб ніде не-було панів!.. О!.. Треба йти до всіх панів і у всіх одібрати. Хай роблять у поті лиця… З свого села треба йти у всі села… У Хведорівку, у Білі Берези у… Скрізь, скрізь… Тоді тільки не буде неправди… Тоді і самі гріха не матимемо. От що я хотів казати, люди!
Явтух замовк. Хвилину всі стояли мовчки, мов ще чекаючи, потім раптом заговорили всі разом, товплячися біля Явтуха, перегукуючи один одного, сварячись комусь кулаками, лаючись і подекуди навіть плачучи.
Довго гомоніли. А ввечері з'їхалися біля Явтухової хати і тихо посунули по темній вулиці довгою низкою повозок.
На передньому возі їхав Явтух з Миколою, високим гарним парубком і пильно дивився вперед. Було
