Винниченкового читача своєю глибокою правдивістю, переконуючою простотою та яскравістю розповіди. Не можна не співчувати цим борцям-героям, так само як не можна не відчути жалю чи презирства до тих постатів, до яких сам автор хоче викликати у читача певне упередження, як до негативних, хворобливих явищ («Малорос-европеєць», «Мнімий господін», «Антрепреньор Гаркун-Задунайський»). Читаючи Винниченкові твори, бачиш перед собою цілу низку найрізноманітніших, надзвичайно цікавих типів, немов ось біля себе чуєш їхню характерну розмову, розумієш їх і віриш авторові, який уміє так гарно розповісти й зацікавити.
Поза всіма згаданими рисами його твори не перевантажено побутовими подробицями. Він знає міру, уміє вибрати найцінніше та найцікавіше. В передачі багато руху, влучне поступове розгортання подій і тісне, виправдане поєднання їх. Певну увагу автор віддає й природі, яка у нього теж не являє собою чогось одірваного, показового, а, виступаючи в належній (не перебільшеній) мірі, надзвичайно вдало підкреслює настрої й переживання героїв, складаючи цим самим неодмінну й важливу частку цілого. Стиль Винниченків уривчастий, бадьорий, твори читаються легко.
В. Винниченко — визначний письменник не лише в українській літературі. Його твори є в перекладі багатьома иншими мовами. Він вніс в літературу чимало нового, свіжого, своєрідного, поширивши цим самим межі її можливостей і посівши своє особливе місце.
