тими губами. Лукаво сміючись, він підійшов до мене і, простягаючи руку, дзвінким тенорком заговорив:
— Репетитор наш?.. Дуже приємно, дуже приємно! Мій Василько вже просто напосівся на мене: «де мій репетитор?..» А що? Двері вас здивували?
— Еге… Я не розумію… Наче духом святим… — пробурмотів я.
— Ах-ах-ах! — засміявся він дуже задоволено. Потім раптом зробив серйозне лице й, ніжно взявши мене за лікоть, промовив:
— Дуже приємно, дуже приємно… Я вас зараз у вашу кімнату… Ви, мабуть, дуже втомились? Ну, розуміється… Свій чемодан ви можете… Грегуар… Ха-ха-ха! Так вас здивували двері? «Святим духом?» Грегуар!
Звідкись хутко виплила постать у лакейському потертому фраці з жовтою лисиною, тоненькими губами й тужливим виразом кістлявого бритого лиця.
— Вот чемодан господіна учітєля… Однеси до їх в комнату… А це, бачите… Осторожно, Грегуар, осторожно… Це, бачите, у мене автоматичні двері. Одчиняються машинним робом… Одчиняються й зачиняються… У мене все машинним робом, вся економія на раціональних початках ведеться… А це ваша кімната… Туди, Грегуар, постав у куток. А вода в умивальнику є?.. Все машинним робом… Є? Ну, можеш іти… Підожди! Нічого… гм!.. нічого з села не чуть?
— Нічого… — коротко промив Гаврилко, схиливши трошки голову на бік.
— Ну, йди… Підожди! В випадку чого-небудь… дать мені звістку!
— Харашо… — зідхнув Гаврилко й тихо висунувся з кімнати, ніжно причинивши двері.
