Грицунь зупинився.
— Куди?
— А до контори… Забастовку дєлать.
Грицунь нічого не сказав, почервонів, глянув на Кузя і пішов у другий бік.
В цей мент вийшов управляющий і ні Кузь, ні Сидорець не встигли нічого сказати Грицуневі. А Кузь, видно, збирався таки щось сказати!
Управляющий уважно вислухав дядюшку Терентія.
— Умгу! — обвів він нас очима. — Так чого-ж ви хочете?
Тут уже Кузь не втерпів і вияснив, чого ми хочемо.
— Даже в паходах, ваше благородій, салдацькая харч любопитнєє, чим ета, — люб'язно посміхаючись, вертів він картуз у руках. — Просто, ваше благородіє, нікакой інструкції невозможно з таким хлібом. Жуйош, а он как глина. І окром'я того, ваше благородіє, горячая пища одставлена. Горячая пища, ваше благородіє, нашому сословію все одно, що, звиніть, паровику пара…
— Именно! — вставив і Сидорець свою посмішку, — як то говориться: «дай коневі вівса та й жени, як пса».
Ми всі зідхнули, бо це була істина.
Кузь нетерпляче повів оком у бік Сидорця, він не любив, щоб йому перебивали мову.
— Так што, ваше благородіє — знов посміхаючись трохи соромливо, трохи благаючи, завертів він картуза, — на щот вашого роспоряженія ми просимо, значить, пищу нам луччую!..
— Хм! — понуро посміхнувся управляющий. — Пищу… Може й плату ще луччу?
— Нєт, зачим? Платою ми довольні, ваше благородіє…
