Цю сторінку схвалено
Юж ми йшли, да йшли, да йшли,
Яй в Расєшку прийшли.
І по степу в гарячих хвилях повітря до старих могил пливла наша пісня.
А ввечері ми лежали на станції й чекали четвертого класу.
Грицунь поклав голову на груди Кузеві, як на подушку, і дивився у небо. Зорі вміли з ним розмовляти, бо він посміхався до них і хмурив віясті очі.
Кузь-же, заклавши руки на голову, дивився на довгий ряд вагонів і говорив про те, що як не станемо в лоцманських селах, то підем на Дін і будемо рибу ловити. Тепер риба ловиться добре, то заробимо не гірше, як в якійсь паршивій економії. А то в Крим до моря піти.
— Вєрно я говорю, Грицунь? Га?
— Атож… — зідхав Грицунь і посміхався до зор.
І зорі, як дівочі очі, промінясті та мрійні, ніжно посміхались до нього.
