Федько ловко заткнув палицю в купу мокрого снігу, зняв шапку і витер піт.
— Ху! От так наморився, братця! Ну, так і робота була.
— Та де-ж ти був? Яка робота?
— На річці був. Там таке-е!.. Крига йде страшенна. Базарний місток знесла. Он як! Ми ловили дошки… Я такого дуба витягнув, що ой-ой-ой!
Хлопцям аж дух захопило. А вони й не знали!
— Та брешеш? Правда?
— Піди подивись. Сидять тут, кораблики пускають… Я завтра у школу не піду, зранку на річку збираюсь…
— Як у школу не підеш? А батько?
— От штука! Візьму та й не піду. Здоров, Только!
Толя чув усю розмову і йому страшенно кортіло розпитатись, як там на річці крига йде. Але він терпіти не міг, як йому цей Федько говорив «Толька». Наче він йому товариш.
Толя одвернувся і нічого не сказав, немов не чув Федька. Але так було цікаво послухати, як крига йде на річці, що він зараз-же повернувся знов і сказав:
— Здоров? Ти був на річці?
— Був.
— Здорово йде?
— Біжи подивись, як мама пустить, — посміхнувся Федько й одвернувся від Толі.
Толя почервонів, — як він сміє насміхатись, мурля погане! Як пожаліється татові, йому зададуть!
А Федько розказував тимчасом далі:
— Вся річка йде. Страшенно так суне та тріщить… А наро-о-ду на березі, повно! Один хлопець хотів поїхати на кризі та злякався, а я завтра поїду.
Толя хотів іти додому, але, зачувши ці слова, навіть зійшов униз до хлопців.
