Птиця, а Жар-Риба, говорити зовсім не вмів, а тут ще невмисне не хотів.
— Та скажи, Васько!.. Га! От горобеня паршиве! Скажеш, Рудя ти?.. Та скажи хоч, куди побігли Задьора та Микиша?
Васько собі лежав і травинкою дражнив комаху в траві. Комаха смішно так сідала на задні лапки, наїжувалася й сердито хапала кліщиками травинку.
— А гов-гов-ов!! Гей, гей-ей!! — раптом закричали згори Задьора й Микиша. У Задьори на руці щось було намотане, він підіймав ту руку й щось кричав.
Васько зразу схопився на ноги й кивнув головою Посмітюсі.
— Ну, ходім.
— Куди? А, рубля доставати?
— Атож, рубля доставати.
І, не пояснивши більш нічого, побіг на гору. Нічого не вдієш, мусіли бігти за ним і всі.
Виявилось, що в Задьори на руці висіла намотана товстелезним бубликом шворка. Там-же на горі, Васько розказав, як саме він хотів доставати карбованця.
Це штука зовсім не хитра, — треба було тільки догадатися. Він візьме шворку, гарненько прив'яже її за кущ, що якраз врівні з приступкою, і пустить униз. А тоді по тій шворці спуститься на приступку. Там знайде карбованця, сплюне вниз, у провалля, і вилізе собі з карбованцем у кешені нагору. От і все.
Що й казати, — штука була проста. Але коли хлопці глянули на те височенне глинище, коли зміряли оком те провалля, вони з недовір'ям і страхом подивились на Васька.
— Та бре?! Та невже полізеш?!
— Ну, а що-ж? Щоб пропадав там руб? Та щоб заклад Посмітюсі програв?
