мрійно й неодривно кліпають до світла лямпочки на загальнім столі.
За цим столом дядя Дум-Дум і Теоретик грають в шахмати. Дядя Дум-Дум похожий на лисого, кучерявого апостола Петра, яким його малюють малярі. Дядя зробив заповіт: коли його будут вішати, хай перед смертю хто-небудь, хоч крізь стінку, загра з ним в шахмати. Тоді він помре, як слід революціонерові, спокійно і з гідністю. Але тепер він грає, як партач: пісня йому заваджає. Річ у тім, що він пісню також любить і навіть сам співає умильним, здавленим тенорком.
А тут ще «Ревуть, стогнуть». Нічого дивного, що Теоретик цим невеликодушно й жадно користується. Дядя Дум-Дум партію програє.
— Шах королю! — чується весь час упертий, уважний шепіт Теоретика.
— А щоб вас… чорт! — перестає підтягувати дядя Дум і визвіряється на дошку.
Піня до всього цього ставиться безпричасно. Він сидить за столиком заглиблений в господарські рахунки. Ні вітер, ні пісня, ті тиха туга тюремного вечора його не доймають, — сьогодні з города доставили знов цих яєць. Ну, маєте собі: в коридорі є сімдесят душ, а яєць усього п'ятдесят. От і поділи нарівно.
І от під таку хвилину являється який-небудь дядюшка. Йому треба тютюну, в їхній камері весь вийшов. Хто його знає. Якось так трапилось, що викурили до строку.
Дядюшка депутатом від камери. Почуваючи, взагалі, незаконність своєї місії, а крім того, маючи на увазі неположений час, депутат підходить до столика навшпиньках. Зупинившись, він деякий час чекає мовчки, заявивши про свою присутність тільки легким кашлем.
Піня зирка на нього і знов нахиляється до цифр.
