щось зараз-же тихо спитала у Залізняка й Ґонти (бо то, певно, вони були). Ті стиснули плечима.
— Ви знакомі? — похмурно кинув Гаркун і повів рукою на мене і на панію.
Я встав і ми перезнайомились. То була «артістка імператорскіх тєатров А. Галіна» і жінка Гаркуна-Задунайського, а добродії, як і гадав, високий — Гонта, а короткий — Залізняк.
— Ну, а Петренків і досі нема? — ні до кого не звертаючись, пробурмотав Гаркун.
— І за ними бігти? Та й ви тоже, господа… — повернувся він сухо до Ґонти й Залізняка. — Сказано в дванадцять, а приходите в час… Це…
Залізняк трошки витягнувся й винувато нахилив свою круглу голову, а Гонта, навпаки, підняв і весело одповів:
— Та хіба-ж це перший раз, Василій Олександрович? Рау-у-раз-же так!
— Багато ви понімаєте! — одрубав Василій Олександрович і одвернувся. Гонта висунув йому язика і крутнувсь на одній нозі до Залізняка.
— На сцену! — скомандував Гаркун.
Гонта й Залізняк перелізли через «оркестр», підняли брезент і сховались у повітці. Через якийсь час щось дуже заторохтіло всередині, заскрипіло і брезент почав хилитатись, мов від вітру великого. «Завіса» піднялась. Перед моїми очима з'явився малюнок… сказать-би лісу, так то не ліс був, тину… так і не тин. Було щось мені невідоме.
— А що? — зараз-же звернувся до мене Гаркун, — гарненькі куліски? Маленькі, правда… Але-ж не можна було зробить більші… Цілу неділю красив сам… Це — ліс. Бачите он там з лівого боку ніби даже десь е…е… лужайка такая. А там — он… Перспектіва удачно вий-
