солютноє свинство!.. Ставайте на місця… Пожалуста! — звернувся він до мене і ткнув пальцем в першу дію драми «Люте серце, або-ж чотири смерті разом».
Репетиція почалась. Гаркун був справдешнім режисьором. Він кричав, лаявся, бундючився, викривлявся і весь час коверзував Петренками, як сам хотів. То не туди стала вона, то не так повернувся він, то не з того боку обняла вона, то не в ту щоку поцілував він. Петренки покірливо робили, як хотів він, і иноді перекидались сумними поглядами.
— Ну, от! ну, от! — кричав Гаркун, підбігаючи до Петренка. — Хіба-ж так хто сердиться? Ви понімаєте, що так не можна сердиться?!. Насупте брови… Ще!.. Ще!.. Стуліть губи…
— Та мені-ж говорити треба, як-же я стулю губи?
— Пожалуста не розказуйте! Коли треба говорить, вони самі розтуляться… Ну… Тепер… Зробіть взгляд грозний…
Петренко стулив губи, насупив брови і «зробив взгляд грозний». Вийшло, ніби він зібрався заплакати.
— Ну, так… Тепер далі… Тільки станьте до рампи ближче… І ви, і ви… — злегка штовхнув Гаркун Петренкову, — положіть йому руку на плече… Ну, й дивіться на його. Пріятнєє, пріятнєє дивіться… Смійтесь до його… Більше… Ну, далі…
Тут увійшли ще дві панії й, нашвидку хитнувши всім головою, стали збоку. Гаркун тільки суворо подивився на них.
— Залізняк! Що ви все руками тикаєте, як говорите? — причепився він до Гонтиного приятеля. — Ви-ж не дратву просовуєте в чоботи? Коли ви вже забудете свою мастерськую?.. Абсолютно глупий народ!
Залізняк ніяково всміхнувся і міцно склав руки на животі.
