— Ну? — скомандував він мені.
Я подав йому репліку, він сказав її… але далі у нас не поїхало.
— Далі, далі, що-ж ви!
— Та вам-же тільки репліку…
— Ах, пожалуста, давайте! Що ви, хочете все настроєніє моє прогнать?!
Я злякався цього й почав йому прямо таки суфлірувати.
— Ні! Так не можна! — махнув він рукою і розправив брови. — Я-ж вас просив тільки репліку, а ви… Ех!
Я тільки руками розвів.
— Петренко! Це вам не поліцейськая канцелярія! То там можна було строчить бумажки й сідать… Прошу встать! Що це справді таке?! — загорлав він. — Я й на репетиції скликай, я й реквізит готов, я й за музикою бігай, я й на сцені вивозь, я… а ви будете гроші забирать і сидіть собі! І прошу мені з інтонаціями й жестами репетірувать… Залізняк! Це вам не сапожная мастерськая! Що, ви думаєте, що й театр вам сапожная мастерськая?.. Станьте ближче… Та куди? до кругу ближче… Ви, Гонта, перейдіть на той бік… Треба, щоб група вийшла, картина… Галя, перейди сюди…
— Глупості! — одрізала Галя. — Нікакой картіни не вийдєт… Нужно, чтоб Петренко стал за Людмілой Петровной… Когда я буду падать в обморок, нужно, чтоб…
— А ти всьо-такі думаєш падать в обморок? — перебив її Гаркун, — но ето-ж… абсолютно…
— Ти абсолютний дурак! Раз я говорю, что буду падать в обморок, так, значіт, буду… І нє тєбє меня учить, вот что! Лучше-б своїх сапожніков учіл… Вон
