і Лев Толстой тоже… можно сказать принціпіяльний… но знаєте, я замєтіл між ними велику разницю! Той, знаєте, більше все, так сказать… е… е… в атмосферу… духовную… А ось і мої апартаменти! — перебив він себе і уступивсь мені з дороги, пропустивши в невеличкий двір.
«Апартаменти» справді були досить прості. То була друга половина звичайної хатки, брудна й темна. Долі валялись клапті з паперу, якісь стружки, на столі розкидані були афіші й ролі, на широкім, дерев'янім ліжку в великій простоті лежала неприбрана постіль. Простоти було вже занадто, занадто навіть і для такого таланту, як Гаркунів.
Театрально посадивши мене на стілець з діркою по-середині для руки, він зараз-же витяг з печи горщик, розставив на столі два залізних полумиски і, згадуючи про простоту, налив з горщика по самі вінця. Найшлось дві дерев'яних ложки з погризеними кінцями і ми взялись до теж просто звареного борщу. Закусили м'ясом, що було вкрито якоюсь слиззю, і я став прощатись, зважаючи на покинуту ніби роботу.
— Ну, бог з вами, одпускаю, — протягуючи мені руку, нарешті згодився він пустити мене. — Тільки глядіть, рівно в половині дев'ятого будьте… Я терпіть не можу, як починають в десять, а пишуть рівно в вісім. У мене це не так, як по других трупах. Написано в вісім, в вісім і начинаєм, в вісім з половиною — начинаєм в вісім з половиною… Абсолютно!.. Пожалуста-ж…
Я хотів нагадати йому про репетицію, але тільки махнув про себе рукою і пообіцяв не спізнитись.
