ворити, видихнув кілька раз повітря з грудей, як людина, що задихаються від чогось.
— Там ніяких салдатів нема… Там-же тихо… Вартовий ходить… Ми можемо іти… — Залєтаєв вмить ступив до Сердюкова і з грізною рішучістю проговорив:
— Сердюков, ідіть.
Але Сердюков мовчав і так само моторошно дивився на нас.
— Залєтаєв! — мало не крикнув раптом Піня, — хто тут командор, ви чи я? Дайте спокій товаришу Сердюкову. Раз я кажу, що я іду, то я таки іду. Що ви хочете тут, що? Щоб наша справа погибла, так? Ви цього хочете? Раз я вам кажу мовчать, то мовчать мені тут! Хто тут староста?! Ша!.. Ставайте всі в рядки! Залєтаєв на самий зад! Ну?
Залєтаєв скажено шарпнувся і мовчки став на самий перед.
— Залєтаєв, я вам кажу: ідіть назад! Ви самий дужчий, вам нада назад. Ну?..
— Залєтаєв, ідіть, ідіть, ради бога, дайте спокій, — зашепотіли инші.
— Та з якої речи я назад?! — стріпнувся він усім тілом. — Не хочу!
— А я таки хочу, щоб ви назад! — прошипів Піня з дивною, невиданою у нього силою. — І ви мені підете. Коли вам староста говорить, що ви підете, то це таки так і буде. Ну?
І раптом Піня підняв револьвер і націлився в Залєтаєва. Було темно й не видно лиця Піні, але по голосу, по витягненій руці чулося, що це зовсім не жарт, що ще хвилина і він вистрілить.
— Залєтаєв! Ідіть же, чорт вас забери, ідіот подлий! — з одчаєм крикнув Голубов.
