— Прошу не «тикать!» Я не салдат!
— Наплювать мені! Сказано не балакать, значить — не балакать… А вам я ще покажу, ссукини ссини! — З ненавистю шипить він до конвойних. Конвойні замирають; вартові не ворухнуться; ті, що співчували на ґанку, ні живі, ні мертві. Нема ні гніву, ні суму, ні думки, ні співчуття, нема нічого того, що тільки що світилось в їхніх зляканих тепер очах. Якась сила змела це, як легкий пух.
— Ще рано йти в камеру, — похмуро говорить Степан. — Нам «полагається» по інструкції пів години на прохід, а я й п'яти хвилин не гуляв.
— Бери його! — не одповідаючи Степанові, показує на його офіцер конвойним і важко сопе.
Конвойні хапають Степана під руки і починають тягти за собою.
— Сміліше бери! Чого церемонитесь! — кричить офіцер.
— Геть під три чорти! — виривається з гнівом Степан. — Я не піду! Нам пів години полагається, і ніхто не має права…
— Я тут право! Чуєш, ти?! — враз скажено перебиває його «каен». — Прикажу і розстріляють тебе, як ссобаку! Чуєш, ти?!
Степан блідніє і ввесь якось перехиляється наперед. На мент все мов замирає в напруженому чеканні. Враз Степан скрикує і кидається вперед на офіцера.
— Хватай!.. Не пускай його!.. Бий його! — одстрибуючи назад, кричить офіцер і Степан чує, як щось хапа його ззаду за плечі і з дикою силою тягне назад.
— Не смій бить! Не смій бити! — раптом виривається разом з кількох вікон. Степан інстинктивно підніма над головою руку й хутко озирається. Сара-
