— Ну, на той бік! — покрутив головою Стьопка, — як затре кригою, що будеш робити?
— А ти на другу! — блиснув очима Федько. — А з тої ще на другу!… От зроби так! Зробиш? Га?
— А ти зробиш?
— Може й зроблю…
Толі страшенно хотілось подивитись, як Федько буде стрибати з крижини на крижину. Він пострибає і, розуміється, злякається і почне плакати; його знімуть з криги, а всі потім будуть з його сміятися. Хай не задається.
— Ні за що не зробиш! — сказав Толя Федькові, киваючи на річку.
Федько мовчки подивився на його і нічого не сказав. А Толя бачив, як у Федька навіть губи побіліли, а очі стали такі чудні, гострі, коли він вдивлявся в кригу. Ага! мабуть, боїться.
— А ну, спробуй! — знов сказав Толя. — Ти ж хвалився, що будеш їздити на крижинах. А ну!
А крижини сунули та сунули. Иноді вони розривалися і між ними робилась чорна, страшна латка води. В тій воді плила солома й трісочки. І солома і трісочки крутились і десь зникали, — так вертіло там воду.
— А давай об заклад, що перейду на той бік! — вмить звернувся Федько до Толі.
— Ба не перейдеш!
— Ну, давай! Об що йдеш! Як перейду, даси мені свій ножик, що з костяною ручкою. А, як не перейду, я тобі дам свого чижика. Хочеш?
Толі зовсім не хотілось чижика, — на віщо йому чижик? — але він згодився.
— Ну, добре! Давай руку. Спірка, перебивай.
Спірка перебив і Федько став тісніше підперезуватись, оддавши Стьопці свої книжки.
