Зачувши „хліб, м'ясо“, полтавці як електричною течією проймаються. Вони жадно переводять очі на Семена й починають зорити за ним. Забачивши, що він зліз з брички й почав щось виймати з неї, вони починають посовуватись вперед, поминати панів і наближатись до брички. Гликерії видно, що й чоловічкові страшенно хочеться побігти туди, але він з делікатности стоїть перед нею без бриля, щось говорить і тільки иноді погляда на Семена пильним оком.
А Гликерії аж досадно дивитись, як Семен, з своїм звичайним флегматично-покійним виглядом і з „ароматною“ в куточку рота, по-малу вийма французькі булки, якісь коробки і, морщачись від диму з „ароматної“, що лізе йому прямо в око, не хапаючись кладе додолу.
Помітивши щось надзвичайне біля брички, й останні заробітчани підходять ближче й навіть коло вогню нікого не зостається, — валяються тільки свитки, клунки, коси, граблі й таке инше.
Валка починає густи, турбуватися, чується шопотіння:
— Прислано панів з хлібом. Годувати будуть на одробіток.
— Де на одробіток?… Це наймать зараз будуть. Дають по 50 на своїх харчах.
А в другому місці, надто де дівчата:
— А диви он у тої, що з квітками на голові… Десь дороге! И за п'ять рублів не купив-би!
— Цить… Слухають!
