А вона »не пізнала ся на них« і побігла чогось до мамцї. За мінуту вернула і дала їм шустку на фіґи і сказала: »Dziękuję«.
|
— — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — |
— І що вона нїбито собі думає?…
— Гадає, що як має свого офіцира, то її уже все вільно?…
— І за когож вона нас має?…
— А такий офіцир, то нїби возьме її?…
І вони глядїли на ню…
|
— — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — |
І лиш на тебе я спогляну, то душа моя усьміхаєсь і розвіває ся мій жаль глибокий…
|
— — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — |
І вони голєндрували за нею великими каблуками і заїдали смачні фіґи.
