буй на постороннєм мєсці… А економія — не больниця… Панас! — гукнув він, підходячи до полу, але Панас тільки підвів трохи голову і знов безсило поклав її назад.
— Слушай, е… е… Халабуда! — спинив прикажчика офіцер. — Ето можна будєт потом… Пусть лєжіть.. Потом ти єго отправіш на село ілі в волость… что лі… А тепер пусть лішніє вийдуть. Пусть останутся только тє, кто бил в комнатах… Ілі у кого работа здєсь єсть, — додав він, глянувши на Килину.
Всі, не виключаючи й діда Юхима, один по одному повиходили з хати; зостались тільки Маринка та Килина біля печі, Санька та Софійка біля жердки, Панас на полу та няня біля вікна.
— Ну, а ти, няня, — звернувся Олександер до цеї, — может бить, тоже ушла би куда нібудь? А?
Няня не поверталась і мовчала. Офіцер нетерпляче подивився на неї й похльоскав себе по халяві.
— Ну, что же ти, няня? Пойдьош?
— Куди ж я піду? — тихо промовила, не повертаючись, Устина і дрижачою рукою піднесла краєчок хустки до очей. Олександер зробив нетерплячий рух, але зараз же здержав себе і, ступивши ближче до неї, почав тихіше й навіть м'яко:
— Відіш, няня, ти погорячілась нємного… Нікакого оскорблєнія тєбє ні кто нє дєлал, а только… ну… е… просто ти… Да чорт с нім! Однім словом, я тєбє вот что говорю: остав свою глупую обідчівость і іді домой. Там навєрно уже Колька соскучілся по тєбє… Скажеш сєстрє, что я послал тєбя… Вот і всьо. А тут, відіш, сєйчас допрос будєт, может прі тєбє будуть стєсняться говоріть… Всьо равно тєбє нєкуда ідті… Ну?
Няня ще хвилинку посиділа, потім встала й тихо почовгала з хати, ні на кого не дивлячись і витираючі очі.
