Південь. Сонце пече, наче підрядилося зробить за сьогодні з землі перепічку. Де не станеш, здається — круг тебе і згори, і знизу пала якась велетенська піч і шугає без перестанку пекельним полум'ям. Дихати важко.
У полі пусто вже. Не веселять очей густі, довгі ряди кіп, не лунає в яру дзвін коси; голо й сумно, подихає осінню.
По шляхах і по межах подекуди суне поважно гарба зі снопами. На ній, задравши догори голову, лежить собі якийнебудь засмалений з білими плямами хлопець і хльоска іноді батіжком. Йому згори сонце не вадить. Часом підвівшись, він крикне ліниво «гей», плюне через губу і знов розляжеться й тягне безкраю пісню свою.
Гін на троє від села Цурупалок іде машина пана Скшембжховського. Тут уже чисте пекло. Попадеш сюди і спочатку нічого не розумієш: стук, гряк, галас, якийсь рев, якийсь свист, чогось кричать, десь сміються, порох, полова, дим… Крізь туман, що стоїть навкруги, видно щось велике й червоне, чути, як сердито гуде і грюкоче воно. Тільки оговтавшись трохи, починаєш розуміти цю просту картину. Стоїть собі добросердна, ненажерлива звірюка, гуде, грю-