Що Гуня був справжній божевільний, тому вірило все «8-є отдєлєніє», починаючи з професора, що приїздив до госпиталю «на резинках» і якого вважали за знаменитого, і кінчаючи «дневальним» Мискою, що завжди куняв на Гуниній койці й сердито з'їдав його «порції».
Іноді, коли Миска був у доброму гуморі, вони балакали між собою.
— Ой, Гуня, ти, брат, «ваньку валяєш»[1], — якось знехотя жартуючи, говорив Миска, дивлячись на Гуню. — Приставляєсся… Боїсся на службу йтіть. Царя обманюєш…
— Нє… — кротко крутив головою Гуня й усміхався тихою, дитячою посмішкою. І все лице його, сіре, як казенний халат, з кущиками чорної борідки коло вух, чудно якось випнуте наперед, мов придивляючись до чогось, світилось добродушшям і незлобивістю.
— Ой, обманюєш, анафема… А на слободу хочеш?
— Нє…
— Брешеш, стерво, хочеш.
— Нє…
- ↑ „Ваньку валяти“ на тюремно-больничному жаргоні значить удавати з себе божевільно-хворого.
