— Ну? Боїтесь безумства?
Мішок, не підводячи голови, тихо промовив:
— За всякий крам платиться рівноцінною монетою…
Стало враз напружено-тихо…
— Моне-е-тою? — протягнула Єлена. — Не розумію…
Її думаючі очі зупинились на мені, не помічаючи напружено-байдужих поглядів, нічого не помічаючи.
Мішок насторожено дивився в тарілку.
— А!! — спалахнула вона і глянула на нього.
Струна моєї уваги натягнулась до болю.
Вугрювата Катря, машина, офіцери затаїли дихання, слідкуючи за боротьбою Золота й Краси.
— Значить, одвертий торг? — криво посміхнулась Єлена.
— Лєночко! — пискнула жаба, але Краса навела на неї гнівний погляд і та притихла.
— Так торг? — повторила Єлена, зблідши й сміючись гострим і сухим, як бите скло, сміхом.
Мішок почервонів і став стурбовано сопти.
— Розумій, як зна-а-єш… — насмішкувато проспівала машина, ніби байдуже роздивляючись щось на столі.
— Ну, добре! — тріпнула головою Єлена. — Будемо торгуватись! Так слухайте ж: ні-я-ких монет!! Чуєте?! Ніяких! Я хочу. Робите? Ні?
Мішок витер піт з лиця й зирнув на неї.
Ох, яка вона дужа була тоді! Вона була така дужа, що сила її придушила мій гнів і притягла до себе всю душу. Гордий дуб, що з напруженою, скаженою впертістю стрічає кудлатими грудьми грохочучу бурю, не міг би зрівнятися з нею в гордості й силі, що била їй тоді з лиця. Розуміється, мішок скорився. Він посміхнувся, як посміхаються люди, яким наступили на мозоль і перепрошують, приклав закуті в персні руки до грудей і сказав:
