чить--не балакать.. А вам я ще покажу, ссукини сини!--з ненавистю шипить він до конвойних. Конвойні замирають; вартові не ворухнуться; ті, що співчували на ґанку, ні живі, ні мертві. Нема ні гніву, ні суму, ні думки, ні співчуття, нема нічого того, що тількищо світилося в їхніх зляканих тепер очах. Якась сила змела це, як легкий пух.
— Ще рано йти в камеру! — похмуро говорить Степан. — Нам «полагається» по інструкції півгодини на прохід, а я й п'яти хвилин не гуляв.
— Бери його! — не одповідаючи Степанові, показує на нього офіцер конвойним і важко сопе.
Конвойні хапають Степана під руки й починають тягти за собою.
— Сміліше бери! Чого церемонитесь! — кричить офіцер.
— Геть під три чорти! виривається з гнівом Степан. — Я не піду! Нам півгодини полагається й ніхто не має права…
— Я тут право! Чуєш, ти? І — враз скажено перебиває його «каен». Прикажу — і розстріляють тебе, як собаку! Чуєш, ти?
Степан блідніє і ввесь якось перехиляється наперед. На мент все мов замирає в напруженому чеканні, Враз Степан скрикує й кидається вперед на офіцера.
— Хватай!. Не пускай його!. Бий його! — одстрибуючи назад, кричить офіцер і Степан чує, як щось хапа його ззаду за плечі і з дикою силою тягне назад.
— Не смій бить! Не смій битн! — раптом виривається разом з кількох вікон. Степан інстинктовно підніма над головою руку й хутко озирається. Саратовець, люто витріщивши очі, з незрозумілою ненавистю стоїть з піднятою винтовкою й нажко дихає.
