Очевидно зідхнув. Мабуть ще й почухався.
Довго ще торгувались вони. Він уже брався на ту ніч принести їй сала і чотири рублі, але за курятину не ручився, бо з курми такий галас раз-у-раз виходить, що легко спійматись.
Ганна сонно й сердито стояла на своєму.
А вітер все так само гойдався на травинках і травинки журливо хитали голівками.
Але місяць уже блідо-кисло посміхався. Я думаю, якби трапилась йому тоді хоч поганенька хмарка, він би навіть з довічнього шляху свого звернув би, щоб заткнути нею свої вуха. Але хмарка не траплялась, а торг усе тягся.
Ганна мене вже навіть дратувала. Ця ідіотка у всякому разі могла би менше мучити парубка й дати спокій людям.
І раптом я піймав себе на якомусь дивному співчутті Митрохванові — якась схожість, рідність протягнулась між нами крізь солому.
Піймав і аж крутнувсь на другий бік від гнівного обурення. Ще чого не вигадає ідіотська, знервована фантазія!.. Якісь скоти, напівлюди… Фу ти! Чорт надав зв'язатися з ними!
Нарешті поснули.
Місяць ще вище піднявся і став ще менший та скучний. Комарі надокучливо кусались. Рішуче нічого поетичного не було в їх гунявім гудінні. Бліда пустинність поля гнала холодну нудьгу самоти. Визирала з-за рогу боса нога Митрохвана.
Несміло перебіг по мозку образ Іри. «Дам руку в ліску, якщо тільки прийду»… Фу, катзнащо! Спати! У цей же мент спати, а то ще можна додуматись до чортзначого під впливом цих скотів.
Місяць сумно посміхався згори.
