І не глянувши на Костя, сердито вийшов з фершалом із кухні. А Кость аж підвівсь і чудно, напружено, гарячими, зеленкуватими очима дивився вслід йому. За паном вийшли й лановий з Тетяною, яка щось розпитувала у фершала про Костя.
Кость зістався сам.
І як тільки зачинились двері, він схопився з нар, з висмикнутою сорочкою підбіг до кинутого недокурка, схопив його і став жадібно смоктати. Недокурок погас. Він вийняв його з рота, підніс до лиця і став розглядати. І посміхнувся ніжно-ніжно, аж засяв очима. Потім знов обережно поклав у рот і почав смоктати. Цигарка не курилась. Знову вийняв її, погладив рукою, прислухався і швидко підбіг навшпиньках до печі. Хапаючись і озираючись на двері, вигорнув жарину і став тикати в неї недокурком.
У цей мент у кухню ввійшла Тетяна.
Забачивши коло печі Костя, хутко підійшла до нього, зазирнула через плече і скрикнувши:
— Ах, ти ж!??? — вирвала з рук його цигарку. — Та то ти такий хворий? Та я тобі…
Але не встигла й договорити, як Кость раптом страшно скрикнув, з жахом повернувсь до неї, забігав очима, знайшов ними недокурок у Тетяниній руці і закричав, дико, страшно, надзвичайно закричав:
— Одда-ай!! Одда-ай!!
Тетяна аж злякалась і, сама не знаючи чого, швидко підняла руку з недокурком угору.
Але Кость так і стрибнув за нею.
— Оддай! Оддай!!
І трусячись весь, тягнувся, ставав навшпиньки, хапав за руки, підскакував.
— Тю! Сказивсь! — одмахуючись одсовувалась зляку Тетяна. — А дивіться на нього! Та хай ти сказишся!..
